Мабуть, єдине питання, що розділяє сирних гурманів - це "Чи потрібно їсти сирну шкірку?". Якщо так, то коли? Разом із сиром, до того, як почати його їсти чи після?Та єдина правильна рекомендація - робіть так, як вам смачно.
Натуральна скоринка - це справа смаку.
Її можна їсти і ось чому: найчастіше - це повністю їстівна комбінація молока, бактерій, плісняви та дріжджів. Окрім захисту сирного тіла, шкірка допомагає зберігати вологу й ароматику сиру, а також створювати спеціальні умови для дозрівання сирного тіла.Але давайте розберемось у тому, якою буває сирна скоринка.
Синтетична шкірка
Тут жодних сумнівів - вона не їстівна, бо зазвичай її виготовляють із воску, парафіну чи плівки. Таку шкірку можна впізнати за глянцевим червоним, чорним, помаранчевим чи жовтим кольорами. Можете викидати її без почуття провини.
"Квіткова" шкірка, мита або ні.
Таке покриття притаманне м'яким сирам і є їстівним.
Квітуча шкірка всіяна їстівними видами плісняви (цвілі), що надає сиру білий і пухнастий вигляд, а також грибові аромати.
Мита "квіткова" шкірка має помаранчевий відтінок завдяки своїй бактеріальній флорі, що розвивається уже у процесі миття сиру соляним розчином чи прісною водою. Цей тип шкірки відкриває фруктові та пряні аромати.
Попеляста шкірка
Раніше золою ясеня покривали деякі види сирів, для довшої консервації. Сьогодні попеляста скоринка виготовляється з дерев'яного вугілля, що перетерте до консистенції дрібного порошку і підсилює існуючий смак сиру.Пресована шкірка
Отож, їстівна сирна шкірка - це та, що утворилась природнім шляхом під час дозрівання сиру.
Часто шкірка - це найсмачніша частина сиру і дозволяє отримувати цікавіший гастрономічний досвід. Проте, іноді природні скоринки мають надто сильний смак і їх зазвичай не їдять, хоча це безпечно.
